Обираючи тему для першого запису, я вирішив звернути увагу до дати, яка відбудеться через кілька днів. Річ у тім, що 15 грудня свій 91-й день народження святкуватиме Заслужений Архітектор України, лауреат Шевченківської премії, Андрій Михайлович Шуляр, чиїм онуком я є. Для тих, кого цікавить, що ж такого незвичайного відбувалось у його житті, я рекомендую ознайомитись з матеріалами виданими рік тому у журналі «Архітектурний вісник» № 30 за 2008 рік. Там є детальний опис біографії та, що головніше, професійної діяльності Андрія Михайловича Шуляра. Окрім того, там є статті, у яких в тій чи іншій ролі згадується Андрій Шуляр , чиє життя та роботу можна пов’язати з такими фактами як перший післявоєнний випуск архітектурного факультету Львівської політехніки, спогади про відомих українських діячів культури ХХ століття, реставрацію найвідоміших сьогодні зразків історико-архітектурної спадщини, відкриття архітектурної школи в Дублянах, недопущення будівництва АЕС біля Дрогобича і т.п. Оскільки зацікавлення даним матеріалом минулого року було надзвичайно обмеженим, тому звернути увагу професіоналів в галузі архітектури та містобудування до даного виданна є непоганою ідеєю.
Надодачу, кілька коротких фактів про Андрія Михайловича Шуляра.
Шуляр Андрій Михайлович народився 15 грудня 1918 р. в селі Майдан Івано-Франківської області (колишнє Станіславське воєводство) в родині Михайла та Катерини Шуляр. До початкової школи вступив 1924 році в Майдані. З 1930 року навчався в школі Станіслава (Івано-Франківська).
У 1936 р. переїхав на подальше навчання до м. Кракова і вступив на загальний відділ (ліцей) Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва (Panstwowy Instytut Sztuk Plastycznych).
Після закінчення загального відділу у 1938 р. вступив на факультет архітектури інтер'єрів (Architektura wnetrz).
У 1939 рр., у зв’язку з закриттям вузів Кракова після окупації Німеччиною Польщі, вимушено припинив навчання та був скерований на українські етнічні землі Підляшшя для організації українського шкільництва. Працював вчителем, директором шкіл у селах Полоски, Малашевичі, Стиринець, Заболоття.
З 1942 відновив навчання у Львівському політехнічному інституті, який закінчив у 1947 р. за спеціальністю інженер-архітектор.
У 1947-1953 рр. працював у Державному проектному інституті цивільного і промислового будівництва у Львові та Львівському облпроекті. Основні творчі роботи цього періоду:
Проекти відбудови зруйнованих житлових і громадських будинків у Львові, Бориславі, Бродах, Хмельницькому та в селах Львівської області;
Гуртожитки на вул. Мечнікова (нині-пологовий будинок) та вул. Тарнавького;
Адміністративний корпус Львівського електролампового заводу на вул.Тургенєва;
Адміністративний корпус вагоно-ремонтного заводу в м. Стрий;
Планувальні схеми розвитку сіл та господарсько-виробничих центрів у Сарненському районі Рівненської області;
Конкурсні проекти житлових будинків для малоповерхової забудови міст Львівської області, які отримали призові місця.
У 1953-1980 рр. працював на посаді начальника відділу у справах архітектури (пізніше–управління містобудування та архітектури) Львівського облвиконкому - головного архітектора області.
Завдяки його безпосередній участі та особистому творчому внеску розроблені генеральні плани Львова та ряду міст області. Він організував проведення відбудови та реставрації Домінікансько собору та Порохової башти у Львові, замків у Олеську та Свіржі, інших пам’яток архітектури. Особливу роль відіграв А.Шуляр у збереженні історичної забудови центру Львова та недопущенні сюди масового індустріального будівництва на початку 60-х рр. (такі плани розроблялись партійним та радянським керівництвом Української РСР). Завдяки його наполегливості, дипломатичному хисту, згуртуванню архітектурної громадськості вдалося зберегти унікальний історичний містобудівний ансамбль центру Львова, яким нині пишаються львів’яни і який включений до Списку Світової Культурної Спадщини ЮНЕСКО.
Основні творчі роботи цього періоду:
Учасник розробки генеральних планів міст Львова, Трускавця, Новояворівська, Червонограда 1955-1970 рр.
Керівник авторської групи проектування експериментальної забудови громадського центру с. Вузлового Львівської обл., 1970-1980 рр.
Співавтор проектів детального планування житлових районів Рясне-2, Привокзального у Львові 1977-1979 рр.
Автор архітектурної композиції пам'ятника І. Франку у Львові 1964 р.
Організатор і учасник реставрації пам'яток архітектури Порохової башти і Домініканського костелу у Львові, Олеського і Свірзького замків та ряду інших пам'яток архітектури та території Львівської обл. 1955-2002 р.
Аналітичні статті в журналах на тему проектування і забудова міст, сіл, курортів та охорона історичного середовища у Львівській обл. 1953-1998 р. (опубліковано понад 20 статей).
З 1980 року і донині, незважаючи на поважний вік, працює уповноваженим Національної спілки архітекторів України (НСАУ) з реставрації та пристосування замку у с.Свірж під Будинок творчості НСАУ - в.о. директора Будинку творчості „Свірж”.
Премії, нагороди, почесні звання:
лауреат премії Ради Міністрів СРСР, 1981 р.
лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Шевченка, 1986 р.
почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР, 1964 р.
почесне звання Заслужений архітектор Української РСР, 1970 р.
почесний член Української Академії архітектури, 1994 р.
Дипломи переможця у конкурсах на кращі проекти і будови року: СА СРСР і САУ 1978, 1982, 1977, 1978 рр.
У 1953 році був прийнятий у члени Спілки архітекторів України. З того часу до 1996 року був незмінним членом правління Львівської організації САУ. У 1958, 1967 і 1972 роках приймав участь у конгресах міжнародного Союзу архітекторів у Москві, Празі і Варні.
